Розмальований Гранівський монастир: історія храмової будівлі, яку заснував афонський чернець

Лариса ОЛІЙНИК

Фото: Жити на Вінниччині

Для України, особливо Центральної, подібні до Гранівського монастиря атракції зовсім не характерні — православні храми розписані ззовні можна зустріти в Молдові та Румунії, але на Вінниччині…
Зовнішні розписи зробили із доволі простенького єпархіального за стилем монастирського собору колоритний шедевр, який, на жаль, нині руйнується, й втрачає у величі.

Гранівський монастир у селі Тишківська Слобода неподалік Гайсина перш за все відомий тим, що його головний храм ззовні оздоблений розписами. Втім, як показує фото початку ХХ століття, сто з гаком років тому на стінах церкви не було ніяких малюнків. Тож коли насправді з'явились ці розписи?

Згідно із легендою монастир заснував афонський чернець Онуфрій, який посилився недалеко від Гранівського замку (нині й сліду немає) й викопав цілющу криницю. Згодом, навколо криниці з животворною водою, зріс монастир. Про це розповідає Україна Інкогніта.

Про будівлі, зведені в монастирі до 19 століття, ніякої інформації не зберіглося. В Інтернеті ходять якісь дані про архієрейський будинок — про це невідомо, хоча там є будівлі, в яких мешкають ченці, є господарські будівлі — все радянського та сучасного періоду, а от із старовини чітко виділяється головна окраса монастиря — Успенський собор.

Цей храм звели у 1867 році в поширеному тоді, так званому, єпархіальному (типу неоруському) стилі. Цегляний куб із п’ятьма банями (головна, більша у центрі) та прибудована до нього дзвіниця із шатровим верхом, в стилі московської глубинки — все дуже просто. Але прекрасні розписи, які виконали не лише всередині, але й на зовнішній поверхні стін, зробили храм особливим, і відомим на весь край.

У 1925 році більшовики закрили монастир. В радянський період тут була колонія для безпритульних та військова частина. Під час Другої Світової війни при артобстрілі зруйнували Преображенську церкву – от тоді то Успенський собор залишився у монастирі єдиним храмом. В повоєнний період він був узятий під охорону, як пам’ятка архітектури національного значення. Був період, коли навіть намагались реставрувати зовнішні розписи.

Тож якби розписи були зроблені в 1910-х роках, то ймовірніше за все їх би зафарбували якщо не в часи притулку, то в часи військової частини. А звідси виходить, що скоріш за все церкву розписали вже в роки Другої світової війни.